Інтерактивний підлітковий слешер (недожахастик, де купка дегенератів по черзі вмирає доволі кривавими способами) Until Dawn вийшов аж чотири роки тому. Крім відвертого тиру Rush of Blood, за цей час Supermassive Games встигла випустити лише, м’яко кажучи, посередні Hidden Agenda та The Inpatient. А ось антологію The Dark Pictures цілком можна вважати повноцінним поверненням студії на радари гравців. Щоправда, у формулі інтерактивного слешера від Supermassive мало що змінилося — і це характеризує Man of Medan, першу частину антології, далеко не найкращим чином.

Одні у морі

Хотілося би, звичайно, утриматися від порівнянь нового хоррора Supermassive з їхнім попереднім хітом, але це навряд чи можливо. Man of Medan відтворює Until Dawn практично в усьому, від ігрових механік до подачі сюжету. Як і минулого разу, історія починається з прологу про двох свідомо приречених героїв, а закінчується нарізкою смертей всіх хлопців, яким, під чуйним керівництвом гравця, не пощастило дотягнути до кінця. І так кожного з основних персонажів можна довести до фіналу або безславно убити.

Механічна невдача?

Головні герої хотіли добре провести час у відкритому морі — дослідити затонулий літак часів Другої світової, в перервах попиваючи пиво і роблячи барбекю. Однак доля розпорядилася інакше. Низка висмоктаних з пальця подій закинула їх на величезний військовий корабель-привид, що загубився в безкрайніх водах. І якби ж то він був порожній. Одна половина команди, судячи з трупів, повбивала одне одного, а інша померла від страху перед чимось настільки страшним, що на обличчях загиблих навіки застиг вираз жаху. Стривайте, зараз хтось крикнув? Звідки лунає цей голос? Бачили, бачили? Там щось пробігло, в темному кінці коридору.

Ігролад, як і раніше, тримається на трьох китах: діалогових сценах з можливістю морального вибору, напружених QTE-сегментах і неквапливому блуканню темними локаціями у пошуках зачіпок та скрімерів. Фірмовий «ефект метелика» (інтерфейс, що відслідковує прийняті гравцем рішення та створює відповідні наслідки), спалахи з видіннями майбутнього і база даних доказів, — всі ці елементи відверто здерті з Until Dawn, просто перемальовані під новий сетинг. А у вставках між епізодами перед нами знову постає загадковий джентльмен в костюмі, який раз-у-раз ламає четверту стіну і коментує рішення гравця. До речі, вбивство всіх протагоністів він зустріне з особливим захопленням!

І звичайно ж, початкові титри супроводжує чергова красива рок-балада про смерть.

На жаль, при всій доступній варіативності Man of Medan регулярно спотикається за обмеження обраного сетингу. Until Dawn постійно кидала гравців у нові видовищні локації: мальовнича скеля поміж гір, засніжені хащі, затишний маєток з каміном і кінотеатром, зруйнована лікарня, підземний старий готель, шахта тощо. Нова ж гра приблизно на третину коротша (проходження займає в середньому чотири-п’ять годин), і більша її частина розгортається у пожованих іржею інтер’єрах корабля. Нескінченні однакові коридори, напівпорожні ангари та армійські бараки — таке оточення швидко приїдається і втомлює. Щоправда, варто віддати Supermassive належне — розробники майстерно нагнітають атмосферу за допомогою світла, шумів і спотворених ракурсів камери.

Крім того, однотипність декорацій круто обіграна в одному з “найжахливіших” епізодів гри, коли двоє героїв потрапляють начебто в один і той же коридор, але при цьому не бачать одне одного, а всі спроби вибратися повертають їх назад. Що це, часопросторова петля? Моторошний сон? Щось ЩЕ страшніше? Автори блискуче заохочують параною гравців і змушують їх сумніватися в реальності того, що відбувається, щоби потім, у найменш вдалий момент, підкинути моральну дилему. Ось, здається, товариш потрапив в біду — але чи так це насправді, чи ж мешканці корабля заманюють тебе у пастку?

Отакої

Загалом, Man of Medan виглядає так собі, хоча і звучить відмінно, тут не причепитися. Творцям не вдалося зробити переконливих анімацій, зате вони вдало погралися з освітленням — особливо це помітно, якщо згадати Until Dawn. І коли граєш, всі бравади Supermassive стосовно складних сесій аудіозапису і досліджень затонулих кораблів, про які розповідають у щоденниках розробки — вже не здаються порожніми словами. Звуки дуже натуральні: скрипи, постріли, фонові шуми, — усе працює на створення правильної атмосфери.

Шкода, що не вся гра така. Supermassive топчеться на місці, не приносячи нічого нового, крім, напевне, онлайн-кооперативу. Ось тільки грати у той же Until Dawn,який апріорі гірший та коротший — така собі перспектива.

Підбиваючи підсумки, The Dark Pictures: Man of Medan — задовільний перший епізод горрор-антології: злегка «бюджетний», але в якості відправної точки для добірки окремих інтерактивних історій (за умови, що наступні ігри будуть не гіршими) цілком зійде.